Наддністрянська «прописка» Богоматері




"Наддністрянська «прописка» Богоматері"
Якимось дивним чином кілька населених пунктів, що розкинулися вниз за течією Дністра за півтора десятка кілометрів від княжого Галича, у давнину «поріднилися» назвами з демонічними силами — Чешибіси, Чортополь, Вовчків. Щоправда, цю, з християнської точки зору, недоречність у часи пізнього середньовіччя вдалося виправити.

Та ще як! Розташовані на правому березі Чешибіси стали Єзуполем (на честь Ісуса Христа), а поселення на протилежному березі в 1691 році офіційно назване іменем Божої Матері. І на цих топонімічних трансформаціях дива не закінчуються.

Перед звільненим з-під «впливу» нечистої сили лівобережним містечком, яке отримало Магдебурзьке право, вже на початку вісімнадцятого століття відкривалися багатообіцяючі перспективи. Його власником — за указом польського короля Яна ІІІ — став знаний у тогочасній Європі воєначальник — великокоронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський, уславлений перемогами над турецько-татарськими військами під Хотином (1673 рік) та Віднем (1683 рік). Власне, гетьману й приписують ініціативу перейменування одержаного у власність містечка.

За однією з легенд, він у цій місцевості потрапив в оточення ворожої кінноти. Рятуючись, кинувся на коні в Дністер і майже добрався до протилежного берега, проте знесилений швидкою течією скакун вибився з сил. У розпачі Яблоновський звернувся за поміччю до Діви Марії, і вона почула його моління — кінь ступив на твердий грунт. У подяку за спасіння полководець назвав подарований королем населений пункт Маріямполем.

Крутий, заввившки близько ста метрів над рівнем ріки, лівий берег Дністра справді був ідеальною з фортифікаційних міркувань місциною для спорудження твердині, неприступної для турецько-татарських полчищ, набіги яких на галицькі землі в ті часи відзначалися найбільшою частотою і жорстокістю. І тепер із Замкової гори на північний захід відкривається дивної краси панорама Дністра з густо вкритим листяними деревами островом на середині річки, куди, як стверджують місцеві жителі, злітаються на пісенні турніри солов'ї з усієї округи.

Три століття тому, використовуючи унікальне стратегічне розташування, Яблоновські спорудили на горі фортецю з чотирма сторожовими вежами і замком завдовжки 200 і завширшки 150 метрів. Дотепер звідси до колишнього монастиря капуцинів веде підземний хід. Поруч почало розростатися місто з обов'язковими елементами тодішніх полісів — ринковою площею та ратушею.

І не знати, чи не втратив би Івано-Франківськ (тоді Станіслав) свого адміністративного верховенства на Прикарпатті, якби на початку ХVІІІ століття не почав згасати мілітарний ентузіазм ординців. Принаймні, як стверджує виходець з Маріямполя професор Володимир Боцюрко, котрий був моїм гідом, ринкова площа містечка над Дністром займає територію в 10 тисяч квадратних метрів і на двісті «квадратів» більша за івано-франківську (аналогічні площі закладалися з розрахунку один квадратний метр на чотирьох мешканців).

Перший опікун міста Марії помер від ран 3 квітня 1702 року і похований у львівському костьолі єзуїтів. Після кончини Станіслава Яблоновського Маріямпіль не витримав запланованих темпів розвитку і почав втрачати позиції в конкуренції з потужнішими містами Прикарпаття. Та Матір Божа знову прийшла на допомогу, точніше — її чудотворний образ.

За оцінками фахівців, образ Маріямпільської Мадонни з дитям намалював на полотні талановитий митець, котрий репрезентував італійське мистецтво середнього ренесансу і був добре обізнаний з композиційними досягненнями і технікою малюнку Рафаеля Санті та Леонардо да Вінчі. Можливо, цей образ належить пензлю Яна Антонія ді Баззі. Як би там не було, безсумнівно одне: це — велика мистецька й духовна цінність.

— Маріямпіль після батька успадкував один з його синів — воєвода Руський, учений і письменник Ян Станіслав, — розповідає Володимир Боцюрко. — За його вказівкою, у місті було споруджено парафіяльний костьол Святої Трійці і в його головному вівтарі вміщено образ Богоматері Маріямпільської. Дослідники вважають, що ікона належала коронному гетьману Яблоновському, котрий брав її у військові походи і до неї перед битвами молилося все польське рицарство, тому вона ще має назви «Переможниця», «Гетьманська» та «Рицарська».

За магічну силу зцілення, зміцнення віри й очищення грішників спеціальна церковна комісія, що складалася з вищих духовних осіб, у 1737 році офіційно визнала образ Маріямпільської Богоматері чудотворним, і слава про неї поширилася по Європі. На відпусти, що відбувалися двічі на рік — другого липня і восьмого вересня — в Маріямпіль прибували тисячі паломників, іноді долаючи сотні кілометрів.

По завершенні Другої світової війни «Рицарська Богоматір» після двох з половиною століть перебування в Маріямполі змінила прописку спершу на польський Шлеськ, а потім — Вроцлав. Її помістили у новозбудованому 13-верхому костьолі на П'яску. Образ переносили туди чотири єпископи, серед яких був і майбутній Папа Римський, тоді — архієпископ Краківський Кароль Войтила.

10 вересня 1989 року після спеціального дозволу Папи Івана Павла ІІ, скріпленого його особистою печаткою, образ Найсвятішої Діви Марії був урочисто коронований у Вроцлаві. Там він зберігається і нині, хоча маріямпільці плекають надію повернути його додому.

Сучасний Маріямпіль не зберіг давнього гонору і міського статусу, хоча тут залишилося чимало цікавих історичних слідів, зокрема — 400-літній дуб діаметром стовбура у прикореневій частині близько семи метрів, під яким відпочивав Симон Петлюра.

І тепер побутують назви першого та другого передмістя і міста, тобто нинішньої центральної частини села. Власне, з другим приходом совітів Маріямпіль втратив і свою божественну назву. Вочевидь, місцеві партійно-радянські активісти підказали прибульцям зі сходу, чиє ім'я носить містечко, і його офіційно переінакшили на Маринопіль, не знати тільки, на честь якої саме Марини.

Топонімічну справедливість поновила Верховна Рада вже незалежної України після проведення сільського референдуму 30 березня 2003 року, учасники якого одностайно висловилися за повернення історичної назви.

У доброму стані перебувають збудовані у передвоєнні роки і діючі дотепер церква Воздвиження Чесного Хреста, триповерхові приміщення загальноосвітньої школи, дільничної лікарні та народного дому . На Замковій горі залишилися фрагменти фортечних мурів та стіни першого поверху палацу Яблоновських. У 60-ті роки минулого століття був стертий з лиця землі костьол Святої Трійці, де до 1945-го зберігалася найбільша тутешня святиня — образ Маріямпільської Богоматері.


Дата: 8/28/2007
Джерело: "Україна молода"
Адреса оригіналу статі: http://www.umoloda.kiev.ua


Создан 03 янв 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником