Операція "Вісла". Розповідь про моїх дідуся і бабусю




Мій дідусь Соха Іван Михайлович.
Бабуся - Соха Ольга Юріївна.



Чи знає хто, як болить обрубане коріння? Знає. Але чи скаже про це та німа деревина, яку так безжально у буйному цвітінні вирвала з життєдайної землі зла стихія. Але чи розкажуть про це нам люди, теж німі, але не від природи своєї, а від півстолітнього страху, від півстолітньої байдужості до них.
Здається, тепер морок страху розсіюється, а крига байдужості розтає. То може заговорять оті німі, яких силоміць вирвали з рідної, батьківської землі, порозкидали, як непотріб, по різних сторонах, щоб розсіяти по світі, розпорошити і знищити... А вони прийнялися і на чужій землі, вижили, виховали нащадків .Зараз,на жаль, більшість з них уже в землі, або поволі вмирають, а з кожним - маленький кусник історії.
Моя мати виросла у сім'ї переселенців .Її батько і мати у дитинстві були переселені зі своїми сім'ями в Україну з тепер польських земель.
Моя прабабуся, поруч з якою я виросла, найбільш свідомий учасник тих подій .Вона багато розповідала мені про ці страхи, які їй довелося пережити .Бо й дотепер вдома згадуються ті жахи, ті пережиті лихоліття .Я росла в атмосфері спогадів, як то було там, вдома, і постійно відчуваю якусь внутрішню роздвоєність у понятті батьківщина. Бо тут народилася і виросла, там "вдома"- обрубане коріння -могила мого прадіда, могили родичів-пращурів.
Попробую в хронологічному порядку розповісти про все те, що чула з уст рідних .
Моя прабабця, Соха Анна Петрівна , 1906 року народ-ження , з дому Шикула, народилася в сім'ї українців. Вийшла заміж за Соху Михайла Васильовича, проживала у селі Пискровичі (тепер територія Польщі), у 1945 році переселена у село Маринопіль (Ів.-Франківська обл., Глицький р-н) .
Мій дідусь, Соха Іван Михайлович, 1931 року народження,один з п'ятьох її синів ,двоє з яких живі , у 1945 році мав 14 років.
Бабуся, Соха Ольга Юріївна, 1937 року народження,з дому Шегда, проживала у рідному селі Жухові ( тепер тер. Польщі) до тих пір, поки у 1945 році її з сім'єю переселили у село Терновицю (Ів.-Франківська обл.Тисменицький р-н) .
Восени 1939 року у село Пискровичі прийшли російські війська. Відтепер через це село проходила російсько- німецька границя. Почалося розкуркулення. Мирному життю прийшов кінець, почалася Друга Світова війна. Російські війська стояли у селі тільки два тижні і відійшли на схід. Відразу ж ,на заміну їм, прийшли німці .До місцевого населення німці відносилися більш-менш лояльно. Але вже у цей час почали ширитися чутки про бандитські напади поляків на українське населення навколишніх сіл. То в одному з них, то в другому виникали пожежі, або серед поля знаходили труп, бувало, приходили і грабували господарів.Жертвами були виключно українці. І хоч ці випадки ще не набрали масового характеру, люди були стривожені .Страх поселився у кожній українській родині. З метою захисту від польських бандитів, німцями було видано зброю для українських сімей. Зброю мали 4-5 чоловік у кожному селі .Чоловіки ходили вночі озброєні і пильнували. І так тривало 5 довгих років .
Навесні 1945 року, коли російські війська звільнили Польщу, перед українцями постало питання: або виїжджати на Україну, або залишатися на вірну смерть. Польські банди тепер розперезалися не на жарт. Вони стали повновласними господарями маєтків.
Все надіялися, що найгірше минеться.
І ось на початку квітня 1945 року приїхали у Пискровичі російські представники, котрі займалися питанням переселення українців. Було оголошено збір населення, яке підлягало депортації, у школі села Пискровичі. У понеділок 16 квітня кілька возів з людьми були вивезені на залізнодорожну станцію міста Ярославля (тепер територія Польщі). Але головне мало відбутися через два дні.
По хатах ходили російські уповноважені і повідомляли, що у середу, 18 квітня, буде акція переселення, всім українцям зібратися у школі з сім'ями та прожитками.
І ось із навколишніх сіл потяглися вози до Пискрович. Школа була заповнена до відказу, подвір'я вирувало. Багато людей з Жухова, дехто перебував у своїх родичів чи знайомих, якщо мали таких у Пискровичах. У хатах, що були близько до школи, було теж повно народу.
Моя прабабця,Соха Анна Петрівна, і прадід, Соха Михайло Васильович, мешкали недалеко від школи, тому не поспішали туди, а в хаті у них теж було багато людей із сусідніх сіл.
Батьки моєї бабусі, Шегда Юрій і Катерина, теж приїхали з Жухова, але до школи не йшли, бо у прабабці було відчуття, що тут щось не так.
В ніч на середу 18 квітня почалася кривава акція. Всі українці, що знаходилися у школі, були вбиті по-звірячому.
Банда гасала по хатах, де жили українські родини, винищувала всіх українців, що попадалися під руку. Люди, що знаходилися на горищі у хаті мого прадіда, Сохи М.В., порозбігалися по інших схованках, бо на горищі було небезпечно. Поляки забігали в хату і стріляли навмання в стелю, знали, що там можуть сховатися. А прадід з прабабцею і зі своїми трьома малолітніми синами, а також прабабусина мама із вітчимом, всю ніч пролежали на долівці, бо по вікнах теж стріляли. На щастя, їхня хата стояла на польському кінці, де в основному проживали поляки і, їх не потурбували в ту страшну ніч .
Шегди з семирічною Олею і чотирирічним Мироном заховалися в полі, вирили в купі гною якусь нору і там сиділи. Малий Мирон захотів вночі співати, моєму прадідові довелося дати йому горілки, щоб він якомога швидше заснув.
А Пискровичі разом з прилеглими хуторами горіли, кругом чулася страшенна стрілянина, гамір, крики, зойки, плач.
Коли на ранок вже все стихло, і мій чотирнадцятирічний дідусь заглянув до школи, то страх охопив його. Нозі не було де ступити, скрізь валялися трупи людей, крові було так багато і на підлозі, і на стінах. Дідусь чимдуж прибіг додому і про все розповів.
Прадіда Михайла вбили пізніше - на рідному подвір'ї, на очах у дітей.
Важко було звикати до нових місць , до нових людей. Вони приїхали на радянську Україну майже жебраками, залишивши на рідній землі хати, господарства, худобу, землі. Так важко зароблені маєтки дісталися бандитам.
Але пройшли роки, виросли діти і онуки, вивчилися. Всі вони свідомі того, що є ще місця, котрі можна назвати рідними, де лежать в могилах пращури, де височіє братська могила і нагадує про ті страшні часи, немов застерігає, щоб подібне ніколи більш не повторилося.

Автор - Соха Стефанія та Шкварок Катерина (дочка та онука)


Создан 03 янв 2008



  Комментарии       
Всего 11, последний 15 дн назад
volos OLGA 11 окт 2010 ответить
дякую за цікаву розповідь
Mariampil 23 мая 2011 ответить
Уже, на жаль, немає з нами ні моєї бабусі Олі, ні стрийка Петра (рідного брата дідуся)... :(
лера 19 дек 2012 ответить
очень жаль
nazi_78 22 ноя 2013 ответить
Мій дід Шабат Роман який проживав спочатку в с.Жухів, а потім був переселений в с. Тарновиця Польова Ів.-Франківської області, Тисменицького району. Вижив в тій школі сховавшись у стелі.
   
--- 22 ноя 2013 ответить
А він ще вас радує своєю присутністю?
   
nazi_78 25 ноя 2013 ответить
Ні, на жаль він помер у 1982 році.
nazi_78 25 ноя 2013 ответить
Але саме прикре в усьому цьому що польска самооборона все це робила у присутності радянської адміністрації, окрім того на момент вчинення цього жаху була наданна команда усім підрозділам вийти з цих населенних пунктів.
orysyabuk 12 янв 2016 ответить
Мій батько Буковинський Стефан Стефанович також був виселений з с. Піскоровичі разом з двома сестрами. Батьків поляки повбивали. Діда, Буковинського Стефана,заховав поляк на горищі, але прийшла банда і штиками тикала в сіно, знайшли, вивели в двір і там розстріляли. Керував бандою НКВДист. Батько все це мені розповів, бо він сидів на горищі в поляка, але його не знайшли.
Knyazevych.v 17 апр 2017 ответить
Мої родичі теж були переселені з с. Жухів . Петро Шегда це мій прадід
   
Maria.biley 03 мая 2018 ответить
Maria.biley@ukr.net. Це також історія і моєї родини, мого дідуся Шегду Юрія Степановичу і бабусю Шегду Катерину Андріївну переселили з с. Жухів до Терновиці. Вони жили біля кузні. Я пам’ятаю з дитинства до діла приходила в гості його двоюрідна сестра Катерина Князевич(з дому Шегда) Мабуть ми з Вами далекі родичі...Отак обрубали наше коріння... Якщо бажаєте, давайте ближче познайомимось і поспілкуємось. Проживаю у Києві. Телефон 066-845 18 75 Марія
   
--- 02 окт 2018 ответить
Катерина Князевич це моя бабуся, вона також була переселена з Жухова до Терновиці
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником